Тарас Григорович у Будапешті

Якщо хтось міг би подумати, що Будапешт не буде ознаменований статтею про пам’ятник Тарасу Григоровичу тут, то ні. Стаття буде. Бо то вже традиція.

Справа в тому, що пам’ятниками Шевченку український народ чекіниться в містах і країнах. Якщо українці тут є, живуть, працюють – будьте такі ласкаві встановити пам’ятник Кобзареві десь недодалік центральної площі, набережної чи головної святині. Так, щоб інші українці цей знак прийняли і зрозуміли. І наш обов’язок – тих, хто приїздить в місто, де є пам’ятник Шевченку, на нього хоча б глянути, щоб таким чином законектитись з усім свідомим і активним українством. “Так положено”, як би сказала пересічна працівниця Укрпошти.

Отож Шевченко в Будапешті видався вельми задумливий і навіть трохи сумний. Хоча посадовили Кобзаря в милому сквері греко-католицької церкви, навпроти турецької купальні “Кіраль”, неподалік набережної Дунаю.

Якби цей бронзовий Тарас Григорович вмів ходити, ввечері він обов’язково вставав би, розминав коліна, неспішним кроком прямував би вздовж вулиці, завертав за будинок, опинявся б на березі могутньої річки і дивився, як запалюються міські вогники навколо неоготичного угорського Парламенту. Цілком можливо, що так він і робить. Але вдень, перед нами, він сидить, звівши брови докупи, думає про щось важливе і навіть не відволікається на числених туристів і містян, що проходять повз.

Пам’ятник був відкритий 11 липня 2007 року, у мальовничому сквері, що прилягає до греко-католицької церкви Святого Флоріана. Автор пам’ятника — Іван Микитюк, член Національної спілки художників України, професор Львівської академії мистецтв, Заслужений діяч мистецтв України, який проживає у Львові. Пам’ятник вилито з бронзи, загальна висота — 3 метри.

Ну, ви зрозуміли, #подорожуйзтарасомгригоровичем Не забудьте відвідати Кобзаря, коли будете в Будапешті.