Самостійна подорож до Чорногорії. Частина 1: Як дістатися

Ось і настала довгоочікувана весна. Принаймні календарна. Багато хто вже задумується над майбутнім відпочинком та відпустками. Чорногорія, як і інші балканські країни, щорічно стає справжньою туристичною меккою для українців. І це не дивно, адже тут їх зустрічає тепле море, дивовижні краєвиди, пристойний сервіс і прийнятні ціни.

Для нас звично обирати пакетні пропозиції для поїздки в Чорногорію. Не всі відчувають в собі достатньо авантюризму, аби подорожувати самостійно. Декому легше прийти до туристичного агента і оформити поїздку без зайвих клопотів. Проте подорож, організована власними силами, може бути не тільки цікавішою та оригінальнішою, а й значно дешевшою. При цьому ви самі вирішуватимете, в яких умовах жити та які розваги обирати.

Тому сьогодні ми поговоримо про те, як найкраще організувати для себе та своєї родини тур або ж просто пляжний відпочинок у Чорногорії.

Як дістатися до Чорногорії.

Тут є безліч варіантів. По-перше, можна звернутися до тих таки туристичних операторів, які окрім пакетних турів пропонують чартерні автобусні та авіарейси до Чорногорії з різних українських міст. Проте тут ви можете бути дещо обмеженими у виборі цінових пропозицій і дат виїзду або вильоту.

Можна шукати інші шляхи, які дадуть вам можливість самостійно обирати дати, ціни та спеціальні пропозиції. Найпопулярніший в Європі спосіб дістатися чорногорських берегів Адріатичного моря або лазурової Которської затоки – це авіапереліт.

Розпочнемо з того, що в країні є два аеропорти – в містах Тиват і Подгориця. Якщо в Тиват зазвичай літають саме чартери українських туристичних операторів, то до столиці Чорногорії – Подгориці – можна дістатися за допомогою лоукост перевізників. Щоправда прямих рейсів з України наразі немає, але з відносно недалеких Варшави, Катовіце та Будапешта можна дістатися до Подгориці лоукост перевізником Wizz Air. Ми вже розглядали, як дешево дістатися ЄС, навіть якщо ви знаходитесь у віддалених регіонах. При цьому окремо можна говорити саме про Будапешт, адже рейси до Подгориці звідси здійснюються регулярно, тоді як із зазначених польських аеропортів до столиці Чорногорії можна літати лише в літній сезон.

Разом з тим, зазначимо, що з Будапешта спостерігаються найдешевші ціни на балканський напрямок, зокрема, й до Подгориці, які стартують від 9,99 євро.

Пам’ятайте, що ви можете комбінувати зазначені варіанти. Ми зауважили, що за відповідних умов може бути вигідно до Будапешта доїхати саме наземним транспортом, а повернутися – авіаційним, прилетівши на Київ.

Особливості аеропорту Тиват.

Приземляючись в Тиваті, ви переживете непересічний досвід. По-перше, перед вашими очима постане непересічна краса: неймовірні гори різних форм і кольорів, химерні скелі, затоки із блакитною водою і відкрите синє море. Літак сідатиме за декілька метрів від берега Которської затоки.

Аеропорт міста Тиват дуже компактний і, так би мовити, домашній. Не заблукаєте. Разом з тим, не розраховуйте отримати тут додаткові послуги – Duty Free тут швидше нагадує МАФ, заклади харчування не завжди відкриті для туристів. Але аеропорт розвивається, і тут відкривається дедалі більше магазинів та кав’ярень. Тут також є відділення банку, медпункт, туалети.

Особливості аеропорту Подгориця.

Аеропорт фактично знаходиться в межах міста Голубовці, за 11 км на південь від центру міста Подгориця, на Зетській рівнині. Летовище відоме також як Аеропорт Голубовці.

Аеропорт складається з двох терміналів: старого, досить невеличкого за розміром і нового – площею 5500 м². Ймовірно, що ви прилітатимете саме в новий термінал, адже він має вісім відправних та два в’їзні гейти і може обслуговувати до 1 мільйону пасажирів щороку.

Умови перетину кордону Чорногорії.

Як дістатися з аеропорту до місця проживання.

За 100 метрів від виходу з Аеропорту Тиват проходить Адріатичне шосе (Jadranska magistrala), де на вимогу зупиняються автобуси до Тивата, Котора, Будви, Петровацу тощо. Обладнаних зупинок поблизу аеропорту немає. Найближча автостанція знаходиться відповідно у місті Тиват, вона розташована за 1,5 км від летовища.  Звідси відправляються автобуси майже в будь-який куточок країни. Також свої послуги пропонують служби таксі.

З аеропорту Подгориці (Голубовці) найкраще дістатися до автовокзалу на автобусі, шаттлі або таксі до столичного автовокзалу, і вже звідти відправитися До речі, з цього вокзалу зручно відправлятися не лише на узбережжя, а й у гірські райони, які славляться комфортабельними зимовими курортами, якісними лижними трасами і дивовижними національними парками. Переглянути розклад, ціни та придбати квиток можна на місцевому сайті.

В Аеропорті також можна взяти в оренду авто, аби самостійно пересуватися країною.

Лірика і практика доїзду від аеропорту Тиват до міста Херцег-Новий.

Коли ми вийшли з приміщення аеропорту, на подвір’ї вже перебував з десяток таксистів, що пропонували свої послуги. Турфірма, у якої ми купували авіаквиток, не забезпечувала нас наземним транспортом. Можна було замовити трансфер у сторонньої, вже чорногорської, фірми або власників котеджу, в якому ми замовили номер, але він видався нам трохи задорогим.

Точніше, ми дізнались, що дешевші способи дістатись місця призначення, точно існують. До того ж нам кортіло розпочати справжню цікаву подорож з пригодами.

Тут ми також побачили україномовних працівників зазначеної турфірми, які припрошували пакетних туристів на автобуси, що мали довезти їх до готелів. З цими ж людьми, ми мали право зв’язатися, аби уточнити час відльоту, замовити якусь екскурсію тощо. Ми вирішили підійти до одного з них і порадитись.

– Доброго дня! Тіват? Будва? – радісно виголосив він.
– Доброго дня. Ні… Ви не підкажете, як нам краще дістатися до Херцег-Нового?

Зневажливо пирхнувши, молодик махнув на нас рукою, відвернувся і відійшов на декілька кроків зустрічати інших щасливих туристів. Ми були йому не цікаві. Він не подумав, що міг би нам допомогти всього лише порадою – нам більше не потрібно було.

Ну, ми не дуже сумували з того приводу. На той момент, прочитавши багато відгуків від інших туристів, ми знали, що існує як мінімум три бюджетних способи дістатися з аеропорту Тиват до необхідного міста. Перший і найдешевший – вийти до траси, знаходиться біля аеропорту і перейтися вздовж неї близько двох кілометрів в сторону Тивата до автобусної зупинки (деякі туристи стверджують, що до зупинки можна не йти, а спіймати транспорт просто на трасі, щоправда не факт, що кожен водій зупиниться). Автобус до необхідного міста може прийти швидко, а, можливо, доведеться зачекати годину-дві.

Другий і найдорожчий – взяти таксі. Та цей спосіб не підходив нам повністю. Справа в тому, що шлях від аеропорту до Херцег-Нового пролягає через Которську затоку. Тобто ваш транспорт повинен доїхати до пристані, переправитися поромом на інший берег, заплативши за це певні кошти, і звідти поїхати далі. Тому водії беруть гроші не лише за пересування дорогою, а й за переправлення машини поромом, до того ж в дві сторони. Поїздка таким чином стає значно дорожчою. Для пішохода таке переправлення коштує в декілька разів дешевше, та й платити треба, відповідно тільки за одну сторону.

Звідси випливає третій, комбінований, найприйнятніший варіант: доїхати на таксі до порому, переправитись пішки, а на тому березі знову сісти на таксі або на автобус.

От якраз цей варіант ми і вирішили спробувати. Тому підійшли до одного з таксистів і спитали, скільки буде коштувати доїхати до порому. Якщо комусь це стане в нагоді, то такою собі українсько-чорногорською говіркою питання звучало: «Кілько кошта до траєкта?» Як тільки ми хотіли додати, що на потрібно дістатися до траєкта, себто порому, в місті Лепетане (адже саме там пороми очікують на своїх пасажирів, аби довезти їх на протилежний бік – в місто Каменарі), як виявилося, що таксист все зрозумів і, не даючи нам договорити, назвав ціну – 10 євро.

Це була прийнятна сума з огляду на вичитану раніше інформацію. Ми погодились. І здоровенний чорногорський таксист радісно підхопив наш чемодан і попхав його до свого новенького мерседесу.

Дорогою він розповів нам, що також возить туристів по різних екскурсійних місцях, варто лише йому подзвонити і домовитись. Також запропонував зателефонувати другові на тому березі, аби він докинув нас від Каменарі до Херцег-Нового. Це б коштувало нам ще 15 євро. Але ми відмовились, адже хотіли далі їхати автобусом.

Чоловік довіз нас до порому, витягнув чемодан і побажав гарного відпочинку. Чорногорська, як і мови інших південних слов’ян – мешканців Балканського півострову – дуже близька до української, тому порозумітися з представниками цього народу напрочуд легко. Більшість мешканців також вільно розмовляють англійською.

Як зайти на паром, ми не знали. Але трохи роздивившись навкруги, побачили просто біля суден касу. Ми чесно стали в чергу, аби купити квиток (він коштував 1 євро на людину). Аж раптом два працівники порому підбігли до нас, тараторячи щось чорногорською. Контекст їх слів був приблизно таким: «Чого ви там стали, біля тої каси? Бігом на борт! Вже зараз відправлятися будемо!»

Потім вони провели нас до порому і показали рукою проходити далі і ставати біля бортика. Про всяк випадок я все ж тримала напоготові декілька євро. Щоправда, вони так і не знадобилися. Разом з тим, емоцій від цієї короткої переправи ми отримали на значно більшу суму. Вітер доносить ледь відчутні бризки, навколо – мальовничі гори, які, пропустивши вглиб континенту море, утворили справжній фйорд, по обидва боки затоки – рибальські селища, а вдалині видніється острів й церква Богородиці на Рифі, які ми так мріяли побачити.

Коли ми спустились на берег, почали шукати автобусну зупинку. До нас одразу підбіг таксист і запропонував довезти нас до Херцег-Нового за 10 євро. Не подумайте, що пан таксист, який віз нас з аеропорту, хотів надурити туристів, запропонувавши ціну 15 євро на іншому березі. Пізніше ми зрозуміли, що то їх корпоративна етика чи то пак негласне правило: «Я даю тобі клієнтів, але можу претендувати на 5 євро з поїздки, тому одразу додаю їх до звичайної ціни проїзду».

Ми ввічливо відмовили таксисту і спитали, де тут автобусна зупинка. Не сподіваючись особливо, що він відповість (йому ми мали бути ще менше цікавими, ніж нашому землякові з аеропорту), ми вже виглядали інших людей, у яких би можна було поцікавитися. На наш подив він закивав головою і провів нас прямісінько до зупинки, розповідаючи дорогою, що автобуси приїжджають приблизно раз на півгодини і щоб ми сідали в той, що йде до міста Іхало.

Отож, якщо вам не трапиться цей милий чоловік, знайте, що автобусна зупинка знаходиться праворуч (якщо стоїте спиною до міста Лепетане, з якого відправлявся ваш водний транспорт) метрів за двадцять від пристані. На той час там була біла будівелька, обклеєна рекламою, а на асфальті жовтою фарбою написано слово «Stop».

Автобус прибув досить швидко. Ми зайшли і купили у кондуктора квиточки до Херцег-Нові. Автобус був новим і комфортабельним, а от квитки видавала дивацька металева машинка з позаминулого століття з декількома ручками і багатьма кнопочками, які вправно і зі знанням справи натискав пан кондуктор.

Квитки обійшлися нам на двох близько 3 євро. Так, за 13 євро на двох ми дісталися з аеропорту Тиват до Херцег-Нові. Порівняно з 60-80, які можна було заплатити за звичайний трансфер, це більш ніж вигідно. До того ж відстань була подолана досить таки значна. Та на додачу ми ще отримали купу позитивних емоцій.

Де виходити, ми, звичайно точно не знали, орієнтувалися на фортецю Херцег-Нові – вийшли біля неї. Хоча, якби ми вийшли в наступному містечку – Іхало, теж не помилилися б. Адже відстані між цими містами немає фактично не існує: одне перетікає в інше.

Мешканці Чорногорії – люди чуйні, принаймні нам такі траплялись. Тому сміливо розпитуйте перехожих, як і куди вам іти, аби дістатися до необхідного місця.

Читайте також: Самостійна подорож до Чорногорії. Частина 2: Міста і житло